Історія Греції

У бронзовому столітті (3000-1200 рр. до н.е.) в Греції розвивалися потужні кикладская, минойская і микенская цивілізації. Це був час насильства і воєн із-за торгівельного суперництва в Греції, але микенская цивілізація була більш мирною і гармонійною. До XI століття до н.е. минойская і микенская цивілізації припинили своє існування із-за зміни торгівельних потреб і вторгнення дориецев з півночі, і почалися “темні часи”.

У 800 рр. до н.е. в Греції почалося культурне і політичне відродження і стали створюватися міста-держави, найпотужнішими з яких були Афіни і Спарта. Була утворена Велика Греція, що включає південну Італію, яка була дуже важливою територією. Після цього почалася ера процвітання, так звана класична (золота) ера. Це був час, коли Перікл створив Парфенон, Софокл написав “Царя Едіпа”, Сократ учив юних афінян логіці і традиціям демократії. Класична ера закінчилася війнами (431-404 рр. до н.е.) Пелопонесськимі, під час яких войовничі спартанці перемогли афінян.

Повністю зайняті війнами Пелопонесськимі, спартанці не надали значення зростаючій могутності Філіппа Македонського, який легко переміг утомлені від воєн міста-держави. Олександр Македонський примножив батьківські досягнення і захопив Малу Азію, Єгипет (де оголосив себе фараоном і створив місто Александрію), Персію і території нинішнього Афганістану і Індії. Влада Македонської імперії, де змінилися три династії після смерті 33-річного Олександра, відома як Еллінська ера, коли сформувалася нова цивілізація завдяки об‘єднанню грецьких ідей і культури з іншими древніми культурами.

З 205 року до н.е. почалися римські напади на Грецію, і вже до 146 року до н.е. Греція і Македонія сталі римськими провінціями. Після розділення Римської імперії на Східну і Західну імперії в 395 році н.е., Греція стала частиною великої Візантійської імперії. У XII столітті на який припав розквіт хрестових походів, влада Візантії була значно ослаблена із-за нападів з боку венеціанців, каталонців, Генуї, франків, норманнів.

У 1453 році турки узяли візантійську столицю, Константинополь, і до 1500 року практично вся територія Греції була під турецьким контролем. Греція фактично стала провінцією, оскільки торговці, інтелектуали, художники виїхали до Центральної Європи. В цей час лише традиційний спосіб життя і православ‘я допомогли зберегти національний дух Греції. Культурне відродження в кінці XVIII століття створило грунт для початку війни за незалежність від Туреччини (1821-1832 рр.), в якій греків підтримали Байрон, Шеллі і Гете. Проте в русі за незалежність була відсутня цілісність, і в 1827 році Росія, Франція і Великобританія зважилися на вторгнення. Після отримання Грецією незалежності, європейські держави вирішили встановити тут монархію і щоб уникнути боротьби за владу з боку грецьких впливових людей призначили в 1833 році королем Отто Баварського. Монархія з багаточисельними королями в главі країни проіснувала до середини XX століття не дивлячись на незадоволеність населення. У 1864 році при Георге I була прийнята нова конституція, яка встановила в країні демократію і роль короля стала формальною.

Під час Першої світової війни грецькі війська воювали на стороні Союзників і зайняли Фракию. Після війни прем‘єр-міністр Венізелос відправив війська до Туреччини з метою “звільнення” турецької території Смирні (нинішній Ізмір), де проживало багато греків. Армія була відбита військами Ататюрка, і багато грецьких солдатів було убито. У 1923 році між країнами сталася взаємна репатріація, що привело до збільшення населення Греції (1,3 мільйона християнських біженців), яке істотно ускладнило слабку економіку Греції. Поза міськими центрами з‘явилися бідні села, стали створюватися союзи біженців, і до 1936 року комуністична партія мала широку підтримку.

У 1936 році король призначив генерала Метаксиса прем‘єр-міністром, і в країні встановилася фашистська диктатура. Хоча Метаксис створив грецьку версію Третього рейху, він не порозумівся з німецьким і італійським керівництвом, і не дозволив італійським військам увійти до Греції в 1940 році. Не дивлячись на допомогу від союзників, в 1941 році Німеччина окуповувала Грецію, і почалися кровопролитні бої і голод. З‘явилися рухи опори, які пізніше перетворилися на королівську і комуністичну фракції. У результаті почалася кривава громадянська війна, що тривала до 1949 року, яка закінчилася перемогою королівської фракції. Під час громадянської війни США, під владою ідей Трумена, видавали величезні суми грошей антикомуністичному уряду і ввели “Сертифікат політичної надійності”, дійсний до 1962 року. Даний документ підтверджував, що його володар не дотримується лівих поглядів; без цього документа греки не мали права голосувати і практично не могли отримати роботу.

Побоюючись відродження лівих партій, група армійських полковників здійснила в 1967 році військовий переворот. Андреас Папандреу сказав: “Це перший успішний військовий путч проведений ЦРУ на європейському континенті”. Військовий переворот привів до репресій і політичної некомпетенції. У 1974 році полковники зробили спробу вбивства киприотского правителя архієпископа Макаріоса, що привело до вторгнення Туреччини і окупації північного Кіпру. Це є хворим питанням для греків, і до цих пір стосунки з Туреччиною напружені.

У 1981 році Греція увійшла до складу Європейського співтовариства, а Соціалістична партія Андреаса Папандреу (PASOK) перемогла на виборах. “PASOK” обіцяла скоротити на території країни кількість американських баз ВПС і відмовитися від вступу в НАТО, але ці обіцянки не були нею виконані. Але була відміна система обов‘язкового приданого і легалізовані аборти. У результаті після багаточисельних скандалів Папандреу і його прибічників в 1989 році змінила коаліція консерваторів і комуністів. На виборах 1990 років консерватори отримали всього лише на 2 місця більше в уряді. Намагаючись виправити економічну ситуацію в країні, уряд застосовував круті заходи, що викликало незадоволеність у громадян. У 1993 році проводилися загальні вибори, у результаті яких до влади повернулися старий хворий Папандреу і “PASOK”.

Костас Симітіс був призначений прем‘єр-міністром на початку 1996 року, коли стало ясно, що Папандреу довго не протягне (він помер в середині 1996 року). Симітріс ледве-ледве переміг у виборах в квітні 2000 року, отримавши всього лише на один відсоток більше, ніж його конкуренти. Отримавши новий мандат, він пообіцяв налагодити відносини з Туреччиною і провести економічні реформи, які повинні забезпечити для Греції місце в Європейському валютному союзі. Греція увійшла до складу Європейського союзу на початку 2001 року і перейшла на євро в 2002 році.