Думки про відпочинок в Швейцарії из Днепропетровска Статьи, отзывы и обзоры из Днепропетровска Статьи, отзывы и обзоры и Думки про відпочинок в Швейцарії Лира Тур
Турагентство Днепропетровска Лира Тур

Думки про відпочинок в Швейцарії



Страны: Швейцария

Так вже історично склалося, що маніла наших співгромадян Швейцарія. Їдуть наші співвітчизники до Швейцарії за різною нуждою: на лижах підкотитися, сховатися від правосуддя, поправити здоров‘я, підлікувати психіку. Тепер в моду входить ще одна причина, по якій варто туди їхати, – альпійський гольф. Ну і я туди ж. Взагалі-то я в гольф не граю зовсім, проте відправилася на розвідку в компанії фахівців. Це був, по суті, робочий візит, не позбавлений, втім, приємності.

У аеропорту нас приймали за симфонічний оркестр: бэги для ключок схожі на кофри для інструментів. Мій друг знає Швейцарію як рідну, і там його, по-моєму, теж всі знають. Завдяки чому і ми були не капловухими туристами, а шанованими гостями.

Мої уявлення про Швейцарію не виходили за рамки стереотипів. Смутні доброчесності – порядок, чистота і пунктуальність – не дуже мені близькі. Шоколаду я не їм, годинника не спостерігаю, грошей в банках не втаюю. Мені було цікаво, чим же уразить мене ця країна.

У Цюріху нас чекав найбільший дарунок – проїзний на всі види транспорту. Адже Ета, як виявилось, не країна, а суцільна транспортна артерія – лише залізниць тут п‘ять тисяч кілометрів. Всю Швейцарію можна проїхати за декілька годинників, а за двадцять хвилин зробити декілька пересадок. Це безумно цікаво. У будь-якому готелі, касі або по Інтернету можна зробити роздрук маршрутів – зі всіма пересадками з точністю до секунди і вказівкою платформи.

Відкривати для себе незнайому країну з вікна поїзда – особливе задоволення. Перше враження: вона непафосна, ця Швейцарія.

Будиночки розкидані абияк, смішні такі. Тут немає тупої європейської прямолінійності. Білизна сушиться, швейцарець у витягнутих трениках колупається в городі. Багато знайомих образів. І, до речі, природа схожа: берізки, сосни. А потім почалися Альпи.

Все, що сказане захопленого про красу цих гір, – чиста правда. Але моя свідомість відмовилася справлятися з таким запределом і включило захисний механізм. Неначе я все життя таке і бачила. І льодовики, і водопади, і гірські річки. Через декілька годинників, зробивши чотири пересадки, ми приїхали на місце першої нашої зупинки – до Крану-Монтани. Це інший кінець країни, ближче до Франції.

Кран-Монтану – один з найреспектабельніших курортів – пафосно називають сонячною терасою Швейцарії. Говорять, тут триста днів в році світить сонце. Ми були два дні – весь час лив дощ. Кран-монтанци чомусь вибачалися, неначе це їх недоробка. А мені так дуже подобалося – по-перше, жити на хмарі, а по-друге, приємно було, що хоч щось вийшло не за планом.

Долини, де розташовані курорти, знаходяться на висоті близько 1500 метрів – це вище за хмари. Вони то піднімаються – і сонце освітлює снігові вершини, то опускаються – і тоді закривають гори. Не розумію, як складався менталітет швейцарців. Вони ж горці. Адже тут суцільна стихія, непередбачуваність, мінливість – звідки така пунктуальність і точність?

Мене тому радували всякі неув‘язочки. Не із злорадності. Просто про те, що в Швейцарії все добре, налагоджено, як точний годинниковий механізм – це і так всім відомо. Хотілося нестандартних ситуацій. Ось, скажімо, декілька днів я наполегливо зривала всі групові збори. Просто не чула дзвінок. Всі були упевнені, що це я так сплю – мертвецким сном. Та я і сама, признатися, почала нервувати: чи не оглохнула на радощах? Виявилось, в моєму номері не працював телефон. Це було настільки нереальним поясненням, що навіть нікому не прийшло в голову. Таке тут, напевно, трапляється раз в сто років.

У перший же день нас повезли знайомити з суворим побутом швейцарського селянства. У шале на висоті 1800 метрів живе людина, яка готує сир і вино. Це він, звичайно, не для прожитку, а для туристів робить. А його діди і прадіди так і жили – комуною в дев‘ять чоловік, а в будинку було сім ліжок: двоє повинні завжди працювати. Харчувалися сиром, хлібом, вином і кульбабами. “Життя тут важке, але спокійне” – так говорив ще дід швейцарського селянина.

Швейцарці люблять свої традиції. У цьому сенсі вони прагнуть бути схожим на англійців. Гордяться своїм вином і кухнею. І придумують всякі історії. Наприклад, про національне блюдо раклетт (від французького “відскрібати”): мов, забув селянин голівку сиру у вогню, а потім з‘їв з картоплею в лушпинні – не викидати ж. Напевно, і знамените фондю вийшло так само: перевернув випадково швейцарський селянин вишневу горілку в розтоплений сир – і давай туди шматки хліба мочати! Швейцарія адже дуже просунутою лише після війни стала. Отже культ історії тут, швидше, змахує на американський, де будь-яка гайка старше за тридцять років стає музейним експонатом. Ось любителям культурно-краєзнавчого відпочинку куди треба їхати.

Наступного дня повезли нас на полі для гольфу. За цією грою спостерігати – велике естетичне задоволення. Такий красивий спектакль: чинно, манірно, витончено. Не хапало лише музики Майкла Наймана. Для “чайників” – а саме для мене – виділили вчителя. Ось, до речі, людина влаштувалася! Живе собі в раю якомусь, виучує людей взимку лижам, а влітку – гольфу. Відвів мене в спеціально обгороджену “загородку молодняка” і став показувати ази. Головний рух в гольфі називається “свингом”, його ми і відпрацьовували. Хтось з наших відмітив, що з боку навчання змахувало на сексуальне домагання. Приблизно години через три я була готова погодитися з Марком Твеном, що стверджував, що гольф – це зіпсована прогулянка.

За тиждень ми відвідали ще два курорти: Віллар і Вербье. Що і говорити, всі вони першокласні. Швейцарія – дорога країна, але для тих, хто любить красиве життя, це відмінний відпочинок. До речі, високий сезон почнеться лише в липні, і, говорять, до жовтня тут нікуди плюнути. А потім почнеться зимовий сезон. Шале вже заброньовані.

Я серед цієї розкоші відчувала себе домогосподаркою з якого-небудь Квебека, “Магги”, що виграла в лотерею, поїздку до Швейцарії. Отже в наступні дні я час даремно не витрачала – сідала до потягів і роз‘їжджала по країні. Проїжджаючи кожного разу мимо Монтре, я думала, чому Набоков вибрав Швейцарію: адже він, напевно, теж такий був – аби на поїздах підкотитися. Правда, для справжньої дорожньої романтики не вистачало стука коліс. У них якісь хитрі рейки. Говорять, і швейцарські танки ходять безшумно – гусениці обрезинени. Треба вам сказати, що нейтралітет нейтралітетом, а в Швейцарії обов‘язкова військова повинність. І кожен чоловік від 20 до 50 років зберігає у себе удома рушницю.

Одного прекрасного дня я поїхала до Женеви. Вона дійсно, як і затверджує путівник, живописно розкинулася на березі Женевського озера. Мені говорили: ти, головне, поглянь фонтан, “гордий символ міста”. Лише обережніше: все-таки 500 літрів води в секунду. Його я так і не побачила. У пошуках кидалася по красивій набережній Монблан, ледве не пішла за межу міста. Марення якийсь, все-таки не чижик-пижик під Фонтанкой, все-таки 140 метрів струмінь. Бог би з ним, з цим фонтаном, але це був мій орієнтир. Я давай запитувати. Але чомусь ніхто по-англійськи не розмовляв (а з іншого боку, навіщо ним? І так чотири державні мови). Потім виявилось, що фонтан насправді не працював чомусь того дня.

Говорять, корінні женевці на вулиці не зустрінеш – мов, буки вони отакі, манірні. Відомо також, що це місто, де живе більше мільйонерів, чим безробітних. А всі ледарі, по-моєму, емігранти, особливі багато югославів. І все – вуличні музиканти. Це більш всього мені сподобалося в Женеві – на кожному розі балканське весілля.

В середині восьмидесятих Швейцарія ледве прочинила кордони для біженців. Тепер, здається, жаліють. Адже швейцарці все такі свідомі, що навіть поліцейські вимерли там за непотрібністю. І раптом наїхали всякі, неподобства стали творитися. Говорять, на вокзалах відразу з‘явилися дивовижні оголошення: “Стежите за речами”.

Особливі багато емігрантів в Цюріху. Він зовсім не схожий на Женеву, це вже німецька частина, та і взагалі по духу більш європейське місто, навіть анархічне небагато. У Цюріху у мене живе приятель. Він приїжджий, з Катеринбургу. Ми зустрілися і пішли брати напрокат великі, а видавав нам їх чоловік з Тбілісі.

У Цюріху є дві вулиці: Банхофштрассе і Нідердорф. Кому в банки і магазини – це на першій. Кому в пани, веселі будинки і за іншими розвагами – на другу. В п‘ятницю увечері там, по-моєму, гуляла вся Швейцарія. Ось і я пішла поглянути, як розважається корінне населення. А розважається воно так: група молодих людей підійшла до фонтану, один з них роздягся, надів маску з трубкою і проплив декілька кругів під загальне улюлюкання. Був стійкий запах травички. Кілька разів мені запропонували кокаїн.

Я у катеринбурзького знайомця свого запитую: як ти живеш тут, на чужині-то? А він говорить: “По-різному, як і скрізь. Мене дратують наші. Зберуться в своїй “Блакитній черешні” і під Аллу Пугачову сльози ллють від ностальгії, Швейцарію лають. А хто їх тут тримає-то? Я ось теж спочатку порівнював – як у нас, як у них. А потім перестав. Скрізь по-своєму, і це добре. Знаєш, на Цюріхському озері раз на рік відбувається масовий заплив на півтора кілометри. Я теж цього року плавав”. – “І що?” – “Жовту шапочку гумову отримав”.

Тут ми почули російську мову – мимо нас проходили два євреї з пейсами. Один плаксиво засмучувався: “Все тут добре, лише кефіру немає…”




 Похожие статьи и обзоры

 Отдых и туры по странам:




Доступны и многие другие туры, мы ждем Вашего звонка, чтобы помочь выбрать отдых по Вашему вкусу.
Думки про відпочинок в Швейцарії из Днепропетровска. Статьи, отзывы и обзоры
Поиск

Задайте вопрос нашим консультантам ОНЛАЙН

ICQ: 479 385 893


Skype: lira_helena

Полезное


Страны: Швейцария