Фаду - самий кращий спосіб зрозуміти Португалію из Днепропетровска Статьи, отзывы и обзоры из Днепропетровска Статьи, отзывы и обзоры и Фаду - самий кращий спосіб зрозуміти Португалію Лира Тур
Турагентство Днепропетровска Лира Тур

Фаду - самий кращий спосіб зрозуміти Португалію



Страны: Португалия

Ледве я піднявся на фунікулері в Байрру-алту – “Верхній квартал” Лісабона, до мене підійшов літній чоловік і сунув рекламний проспект закладу під назвою “Лузою”.

- Лише там ви почуєте справжній фаду(міський романс, від латинського слова “фатуму” – доля), – запевняв він і, мабуть, аби ще більше зацікавити, показав на відривний купон, по якому можна отримати безкоштовну порцію портвейну.

Я узяв кольорову листівку і пішов далі, манимий напівтемрявою таємничих вуличок. Потім до мене підійшли ще раз – з листівкою “Канту ду Камоенс”, а незабаром у мене скупчилася вже ціла колекція рекламних проспектів, що зазивають “лише у нас” почути “справжній фаду”. Був пізній вечір. Байрру-алту прокидався до нічного життя.

Це був мій перший день в Лісабоні, і тому хотілося просто бродити по його вулицях. Та і аби повною мірою проникнутися фаду, треба пройти свого роду акліматизацію.

Адже фаду – один з найхарактерніших елементів португальською і, в першу чергу, лісабонської культури. Можна сказати, доля, перекладена на музику. Пишуться фаду у вільній манері у вигляді чотирьохрядкових стансів, в основі яких лежить якась історія або просто відчуття. Є фаду ліричні і кохання, драматичні і навіть блатні. Але в будь-якому разі вони виражають стан душі.

Фаду завжди виконується під маленьку, але дванадцятиструнну “гітару португезо”. На відміну від іспанської, яка виступає в ролі баса, португальська гітара веде мелодію. Але, що цікаво, сама гітара до Португалії попала порівняно недавно. І, як і самий як там не є “португальський напій” портвейн народився не без допомоги англійських купців, так і гітара була завезена торговцями і моряками з туманного альбіону. Англійська цистра – попередниця “гітари португезо” – вперше з‘явилася в XVIII столітті в місті Порту, де незабаром стала модним інструментом в світських салонах. А опісля зовсім трохи часу гітара настільки освоїлася в країні, що стала сповна національним музичним інструментом.

Будучи явищем чисто португальським, фаду, проте, склався з самих різних елементів. У романсах неважко прослідити вплив і африканської, і Бразільської музики. Але особливо – музичних і вокальних традицій Островів Зеленого Мису. До речі, музика Кабо-Верде до цих пір вельми популярна в Португалії.

Але всім цим впливам судилося з‘єднатися в Лісабоні. “Афіни створили скульптуру, Рим вигадав право, Париж винайшов революцію, Німеччина відкрила містицизм. А Лісабон що ж створив? Фаду”, – відмітив видатний португальський письменник Еса де Кейрош. І все тому, пояснює він, що “Лісабон зберіг ще початкову млосність світла і свіжості: незважаючи на асфальт, на фабрики, на газові ліхтарі, на мощені набережні, тут весни все ще слухають доданки вітром вірші; і на крівлях все ще цілуються голуби; і все ще ніби чутно у тиші, як повітря струмує крізь щілини кам‘яних будівель, немов жива кров меланхолійного міста. І бог-поет ще не впав в немилість натовпу”.

Заслання на меланхолійність – не випадкова. Яким би фаду не був, в нім завжди присутня деяка туга і смуток, які, схоже, – в національному характері португальців. І це не лише моя думка. Якось в розмові знайомий португальський журналіст Жозе Мільязеш Пінту відмітив: “ Португальці схожі на словян… перш за все вірою в доброго царя і ностальгією по великому минулому”.

У XV-XVI століття в результаті знаменитих морських відкриттів Лісабон став столицею найбільшої світової імперії – від Марокко до мису Доброї Надії і від Бразилії ка макао. Проте ця велика імперія проіснувала недовго. У 1578 році молодий король Себаштіан (Себастьян), рухомий застарілими рицарськими ідеалами, рушив хрестовим походом проти маврів в Марокко. І в битві при Алкасер-Квівіре був наголову розбитий. Лише 60 чоловік з 18 тисяч солдатів повернулися з поля лайки. Сам король пропав без вісті, не залишивши спадкоємців. Ця подія остаточно підірвала португальську могутність, що почала танути ще в часи його попередника, – Жуана III – із-за бездумного розтринькування багатств, що стікалися в країну. Ситуацією скористався іспанський король Філіпп II, який і захопив владу в країні.

Але короля Себаштіана, що згинув в марокканських пісках, в самій Португалії не захотіли вважати загиблим. Більш того, оголосили “бажаним” – мовляв, його чекають, і упевнені, що він повернеться. До речі, “культ себастьянизма” – віра в повернення минулої величі, до того ж замішана на тузі по втраченому, – живий до цих пір.

Відомим себастьянистом був поет і співець життя в стилі фаду Фернанду Пессоа. Створений в бронзі, тепер він сидить прямо посеред вулиці біля входу в лісабонське кафе “Бразілейра” – свою, так би мовити, штаб-квартиру. З фаду-судьбой дійсно пов‘язаний свій, як би у нас сказали, богемний, спосіб життя. Та і як могло бути інакше, коли фаду звучить в тавернах, ресторанчиках і кабачках, де завжди вино, пізні гуляння, спалахуючі романи.

Але фаду можна почути не лише в Лісабоні. “Долею, перекладеною на музику”, славиться і древнє місто Коїмбра в центральній частині країни, де розташований один із старих – якщо не старий в Європі – університет. Там фаду виконують студенти, одягнені в чорні мантії. Але якщо лісабонський фаду насичений нотками розчарування, то в Коїмбре більшою мірою відчувається оптимізм молодості, явно почерпнутий у трубадурів.

Аби в цьому переконатися, досить попасти на студентську вечірку або просто зайти в один з ресторанчиків міста, де збирається молодь. Говорять, голова португальського парламенту Алмейда Сантуш, що вчився в Коїмбре, також інколи радує слухачів виконання фаду.

На відміну від Коїмбри, де фаду – прерогатива лише чоловіків, в Лісабоні співають і жінки. Одна з них – Амеліа Родрігеш – стала справжнім символом лісабонського фаду. Її зірка королеви фаду не померкнула, навіть коли вона зовсім постаріла. Знаменитістю вона стала абсолютно випадково. Свого часу вона торгувала рибою і заразом любила співати. Одного дня її почув один імпресаріо, і тут же розгадав в ній великий талант. Коли Амеліа Родрігеш восени минулого року померла, в Португалії був, мало не національний траур.

Останнім часом в Лісабоні з‘явилося немало ресторанів фаду, розрахованих спеціально для туристів, де замість справжньої “долі” вас може чекати звичайне шоу в кабаре. Отже, вважаю, мені невимовно повезло, що я не скористався рекламними листівками, а відправився в лабіринт вузьких вуличок Алфами недалеко від кафедрального собору Се.

Там в одному із старих будинків, що тісняться один до одного, розмістився “Клубі ди фаду” (“Клуб фаду”), який рекомендували мої португальські друзі. Зал ресторану несподівано виявився просторим і світлим. Але як тільки починали звучати фаду, світло приглушалося. Все занурювалося в морок. Тут же припинялися всякі розмови. Завмирали навіть офіціанти. За вечір, що непомітно перейшов в ніч, змінилося декілька співців – хлопець, дівчина і потім зовсім літній чоловік, якого зустріли і проводжали найбільш тривалими оплесками. Всі вони були в чорному, немов в траурі.

Слів я не розумів. Але, чесно кажучи, це і не обов‘язково. Вас все одно зачарують мелодія і голос. А послухати, побачити фаду – самий кращий спосіб зрозуміти Португалію. Тому, нехай навіть і клюнув на запрошення рекламної листівки, варто відправитися в напівтемряву Байрру-алту або Алфами і присвятити один з вечорів в Лісабоні фаду. Аби хоч би злегка доторкнутися до того, що в Португалії зветься долею.




 Похожие статьи и обзоры

 Отдых и туры по странам:




Доступны и многие другие туры, мы ждем Вашего звонка, чтобы помочь выбрать отдых по Вашему вкусу.
Фаду - самий кращий спосіб зрозуміти Португалію из Днепропетровска. Статьи, отзывы и обзоры
Поиск

Задайте вопрос нашим консультантам ОНЛАЙН

ICQ: 479 385 893


Skype: lira_helena

Полезное


Страны: Португалия