Гостинна Чорногорія

На політичній карті світу з‘явилося нове ім‘я “Чорногорія” – правда, у в‘язці. Сербія і Чорногорія – таке назва держави, в яку перетворена Союзна республіка Югославія. Але насправді в маленької Чорногорії, по місцевому Црна Гора, довга історія. Століттями вона хоробро билася із завойовниками і нікому не піддавалася.

Що вабить до Чорногорії? Мабуть, перш за все те, що в республіці, як, можливо, ніде в Європі, що давно освоєній, такій, що об‘їздила і переробленій на догоду сучасній цивілізації, удалося зберегти величну і незайману природу. Плюс гостинні люди.

Приморська смуга, де набагато тепліше, ніж в Сочі, це Чорногорія, так би мовити, розніжена. У минувщину і спокійніші часи тут за сезон з туристів збирали сотні мільйонів доларів. Німців, голландців і “інших шведів” залучав пісок місцевих пляжів, що вигідно відрізнялися від кам‘янистих лежбищ на берегах Словенії або Хорватії. І, звичайно, низькі ціни.

У представленні ж більшості українців батьківщина Чорногорії – край суворий. Можливо, це враження народжується назвою – чорні гори. Вони, звичайно, серце країни. Орних земель кіт наплакав – відсотків п‘ять, не більше. Втім, і населення всього 600 тисяч чоловік.

Слов‘янські племена заселили тутешні землі ще в VII столітті. Декілька століть Чорногорія, що прийняла від Візантії православ‘я, діяла рука в руку з єдиновірцями-сербами, будучи у складі сербської держави династії Неманічей. Боролися і проти Венеції, і проти Туреччини. Проте повну незалежність Чорногорія знайшла лише в результаті російсько-турецької війни 1877—78 рр.

…Дивлюся з вікна вагону. Поїзд повільно, долаючи тунель за тунелем, рухається по гребеню каньйону річки Тара. Весь регіон під охороною ЮНЕСЬКО. Говорять, що в світі більший цієї ущелини лише Великий каньйон річки Колорадо в США. Краса невимовна. Дух захоплює. І від краси, і від висоти. Довкола хмари. У хмарну прогалину бачу, як прямо під нами на аеродром адміністративного центру Чорногорії знижується пасажирський лайнер. Був він схожий на іграшку, маленький, з долоньку.

Так відбулося моє відкриття Чорногорії чверть століття назад. Тоді групу іноземних журналістів запросили прокотитися по залізниці, яка зв‘язала югославську столицю Бєлград з містом-портом Панів, що в Чорногорії. Трасу будували багато-багато років, хоча протяжність її не так велика — 400 кілометрів. Але яких! Пробили десятки тунелів, звели стільки ж мостів. Працювали в жорстоких умовах. Розповідали, що робітників прив‘язували на канатах, і ті відбійними молотками гризли гірський схил, аби потім укладати рейки. Головний рекорд на трасі – міст з опорами заввишки 200 метрів. Такого, як тоді говорили, в Європі не було.

Знаменита Боки Которська. Мабуть, найкрасивіша затока Адріатики. Широченна водна мова вдається до материка аж на 40 кілометрів. Нам, це місце особливе дорого. На вузькій смужці між морем і скалистами кручами збереглося містечко Пераст. Тут жив відомий мореплавець капітан Марко Мартіновіч. Петро Перший посилав до нього в науку російських дворян. Мореплавній справі вчилися і діти Голіциних, і Репніних. Пізніше кидав якір і адмірал Сенявін, коли наводив свою ескадру на відпочинок після битв з турецьким флотом.

На шосе уздовж затоки одна з ділянок викладена у вигляді букви “М”. Екскурсовод роз‘яснив: “Дорогу прокладав австрійський інженер, який пристрасно закохався в чорногорську принцесу Маргариту. Ось і вирішив створити на наших горах головоломну трасу у вигляді букви “М”.

Після Котора дорога вирушає в хмари. Скелі довкола такі, що, здається, навіть Чорногорії не під силу селитися на кручах.

Їдемо в Цетінье, древню столицю Чорногорії. Зупинилися біля будинку, складеного з глиб різної величини, що грубо обтесали. У будинку цьому народився Петро Петрович Негош, священик, воїн, державний діяч, поет. У всій Югославії особливо шанований. А що стосується Чорногорії, то просто обожнений. Як глава Чорногорії він був присутній на відкритті першого пам‘ятника Пушкіну в Санкт-Петербурзі.

Негош-поэт прославив свою батьківщину, понівечену і горду, бідну і нескорену, таку, що показала приклад такої стійкості проти насильства, якими не так вже багата історія.