Грецькі традиції і стиль життя

Роздумуючи про сучасну Грецію, ми незмінно згадуємо про Древню Грецію, де народилася висока цивілізація. Проте країна сьогодні – це не музей, не пам‘ятник минулих століть. Це сучасна держава, це народ, заклопотаний проблемами XX ст

Пам‘ятники античного часу – залишки храмів і фортець, театрів і водопроводів, що руйнуються часом і людьми, зустрічаються і на материку, і на островах, серед сучасної житлової забудови або далеко від її. Це об‘єкти наукового, “музейного”, туристичного інтересу. А повсякденне життя народу йде своєю чергою.

Міста і села Греції дуже древні. Їх зовнішній вигляд складався поступово. Він відображає життя і стилі багатьох епох.

Для античних міст були характерні просторі площі, де відбувалися прилюдні збори, відкриті театри, майданчики для гімнастичних вправ. У візантійський час забудова міст стала скупченою. Вузькі вулички, які в‘ються на всіх напрямках в старих кварталах поселень, виникли саме у той час. Переважаючий гористий ландшафт країни визначив типа забудови її міст і сіл: будинки громадяться по схилах і виглядають здалека вельми живописно. Вулички на особливо крутих ухилах змінялися кам‘яними сходами.

По зовнішньому вигляду, характеру забудови, типам будинків та і по устрою життя села Греції і маленькі провінційні городки майже однакові. Для тих і інших характерна центральна площа з водоймищем посередині, де жінки набирають воду і обмінюються новинами, тут же церква, кав‘ярня, невеликі лавки. Тут, на площі, відбуваються всі веселі і сумні події суспільного життя. Сюди ж сходяться чоловіки для вечірнього проведення часу в неквапливих бесідах. У невеликих містах через центр проходить торгівельна вулиця з багаточисельними лавками і тавернами.

От сів і провінційних городків різко відрізняються великі міста. Для них типові потоки автомашин на вулицях, натовпи пішоходів на тротуарах, багатоповерхові сучасні будівлі. Як і в інших південних містах Європи, вуличне життя тут надзвичайно жваве: торгівля дрібницями йде прямо на вулиці, столики таверн і багаточисельних кафе розставлені на тротуарах, тут же сидять продавці смажених каштанів зі своїми жаровнями.

У різних областях Греції різні і житлові будинки. Їх своєрідність залежить від міри прихильності місцевих жителів до старих традицій.

У більшості гористих районів материкової Греції, частково в її долинах і на деяких островах збереглися ще селянські кам‘яні двоповерхові будинки під двосхилим дахом, найчастіше черепичною. Такі будинки в спеціальній літературі називають середземноморськими. На нижньому поверсі тримають худобу, на верхньому – живуть самі. На відкритих дерев‘яних балконах уздовж однієї або декількох, сторін будинку зазвичай відпочивають або працюють в теплий час: сушать і обробляють овечу шерсть, розвішують для просушування гірлянди червоного перцю або качани кукурудзи.

Для рівнинних районів материкової Греції до цих пір типові одноповерхові будинки під двух – або чотирьохскатний черепичний дах.

Ще в Древній Греції виникла традиція зводити удома з внутрішнім двориком. Найбільш доконаним видом такої споруди був перистиль часу еллінізму: дворик з усіх боків оточувала житлова споруда; її зовнішні стіни були глухими, а внутрішні, обернені в двір, обнесені колонадою, яка затінювала житлові кімнати від яскравих променів сонця. Деякі садиби в селах і старовинних городках нагадують перистиль: по периметру замощеного кам‘яними плитами двору впритул один до одного розташовуються житлові споруди, кухня, комори. Зовні в садибу веде лише один вхід. Двері всіх житлових і господарських споруд виходять в двір. Всюди – на плитах двору, по краях зовнішніх сходів, по яких піднімаються на верхні поверхи будинку, на балконах і підвіконнях розставлені в діжах і вазонах всілякі декоративні рослини. Їх велика кількість характерна для будь-якого грецького житла.

Дуже живописні традиційні будинки на островах моря Егейського. Вони зазвичай невеликі, складені з білого або рожевого каменя, на тлі якого виділяються яскраво забарвлені двері і віконні рами. Дахи будинків бувають найрізноманітнішої форми – плоскі, куполоподібні, конусовидні. Такий тип будинків називається левантийским.

Турецький період вніс свої характерні риси до житлової архітектури. У центральній частині Балканського півострова склався тип будинку, який прийнято називати орієнтальним. Це найчастіше двоповерхова споруда, верхній поверх якої має виступаючі закриті балкони-еркери. Укріплені на дерев‘яних кронштейнах, вони нависають над вулицею. Такі будинки характерні були для Північної Греції, але тепер вони занепадають і заново майже не відбудовуються.

Разом з описаною традиційною житловою забудовою в Греції ведеться сучасне будівництво. Нові квартали в містах і знов відбудовувані сільські пункти мають регулярне вуличне планування. Зараз багато грецьких сіл пустіють унаслідок відливу населення в міста, а ті, які “виживають”, модернізуються: електрифікуються, забудовуються будинками типа котеджів, сучасна архітектура яких не має національної специфіки. У містах з 20-х років сформувався тип багатоквартирного будинку з балконами уздовж всього фасаду і терасами на дахах, пристосованого до місцевих кліматичних умов. З‘явилися нові будівельні матеріали і нові архітектурні форми. Поширилися будівлі з бетону і скла, панелей і блоків, збудовані відповідно до міжнародних архітектурних стандартів. Нині вони заповнюють ділові центри Афін, Пірея і Салонік.

У наш час на вулицях міст і сіл вже майже не зустрінеш людей в традиційному грецькому костюмі. Його тепер можна побачити або в музеях, або на фольклорних святах.

Налічується декілька десятків видів традиційних грецьких костюмів. Але при всьому їх різноманітті можна виділити основні елементи, початкові для того або іншого варіанту. І для чоловічого і для жіночого костюма це перш за все сорочка туникообразного крою з прямими, що не мають пройми рукавами. Жіноча сорочка мала вишивку в коміра і на Подолі, який зазвичай видно з-під верхньої спідниці. Поверх сорочки надівали орний одяг, що частенько не мав застібки спереду і що вільно заорюється. Орний одяг може бути довгим або коротким типа куртки. Вона може мати рукави або бути безрукавкою типа жилета.

Жінки, крім того, носять ще плаття, затягнуте в талії, або ж сарафан з круглим коміром. У деяких місцях коротка курточка або жилет поєднуються із спідницею. Неодмінний елемент жіночого костюма будь-якого типа – фартух. Він буває дуже нарядним, прикрашеним всілякими витканими або вишитими узорами.

Взагалі специфікою грецького національного костюма, не лише жіночого, але і чоловічого, є майстерна вишивка, що відрізняється неяскравими забарвленнями, включенням золотої нитки, тонким малюнком орнаменту, переважно рослинного або геометричного. Крім того, жіночий традиційний костюм прикрашений ланцюжками і підвісками, які носять на шиї, на грудях і в поясу. До цих пір в Греції існують тисячі дрібних майстерень, де ювелірні і інші вироби точно відтворюються по старовинних зразках.

Туристи, що приїжджають до Афін, завжди з цікавістю роздивляються гвардійців, що несуть караульну службу в будівлі парламенту і могили невідомого солдата. Вони одягнені в білі сорочки з дуже широкими рукавами, багато розшиті золотом червоні куртки, помилкові рукави яких закинені за спину, і в широкі короткі білі бавовняні спіднички; ноги їх затягнуті в білі вузькі штани і озуті в туфлі із заломленими носами з великими помпонами. Подекуди, наприклад в центральних районах Пелопоннеса, подібний одяг, але в скромніших варіантах носили ще 50 років тому.

Сільські жителі, які в повсякденному побуті носять одяг загальноєвропейського міського типа, надівають традиційні костюми в святкові дні і на видовища, організовувані з метою залучення туристів. Великою популярністю серед приїжджих користується, наприклад, карнавал, а також що проводиться щорік в місті Патри, осіння дегустація вин біля Афін і інші свята.