Грецька ідеологія і філософія

Старогрецька філософія виникла в VII – VI вв. до н. э., в період розвитку і зміцнення рабовласницького суспільства. Вона несла в собі зачатки всіх напрямів європейської домарксистської філософії, які особливо швидко стали розвиватися починаючи з епохи Відродження. У V ст до н.е. Сократ в жвавих розмовах зі своїми багаточисельними учнями спрямовувався на пошуки пізнання і засад моральності.

Його учень Платон, що жив в кінці V, – першій половині IV ст до н. э., поклав початок ідеалістичної філософії. У створеній Платоном Академії 20 років провів Арістотель (IV ст до н. э.) – видатний мислитель античного суспільства. Могутній розум Арістотеля охоплював всі тодішні області знаннями серед них – економіку. Саме з концепцій Арістотеля К. Маркс починав в “Капіталі” виклад вчення про товар, вартість, обмін.

Арістотель заснував в Афінах філософську школу Лікей, що отримала назву від храму Аполлона Лікейського, поблизу якого вона знаходилася. З тих пір в європейські мови слово “ликей” увійшло як назва учбового закладу – “ліцей”. Академія Платона і Лікей Арістотеля були одними з найбільш відомих гимнасий – учбових установ, де хлопці займалися гімнастикою, настільки високо цінованою древніми греками, а також філософією і іншими науками. Так сталося ще одне загальновідоме слово – “гімназія”.

У класичний і еллінізм періоди були закладені основи багатьох наук. Багато наукових термінів в точних науках і медицині, в природознавстві і географії, у філософії і теорії музики утворені від коріння грецьких слів.

У V ст до н.е. в Греції жил Геродот – “батько історії”, як його прийнято називати. Створюючи свою працю про греко-персидских війни, він виклав історію і вдачі греків, персів і народів, що оточують їх, описав складний світ Еллади і Сходу.

У цей же період в Греції жив “батько медицини” Гіппократ. Він був “мандруючим лікарем”, який, переїжджаючи з місця на місце, лікував бідних людей. “Клятву Гіппократа” – обіцянка вірна служити гуманним цілям медицини – приносять в наші дні всі вступаючі на медичний терен.

Можна було б назвати ще багато грецьких імен, що залишили слід в світовій науці і мистецтві.

Древня форма ідеології – міфи, своєрідне фантастичне віддзеркалення дійсності, лягли в основу не лише грецької релігії, але і літератури, театральне і образотворче мистецтва. З міфів черпали сюжети своїх творів великі грецькі драматурги Есхіл (VI-V вв. до н. э.), Софокл (V ст до н. э.), його молодший сучасник Евріпід і комедіограф Арістофан (V – початок IV ст до н. э.). Проте в їх драмах відбивалися реальні суспільні стосунки того часу, вирішувалися етичні проблеми. Старогрецька драма зробила вплив на римський театр, на європейську культуру епохи Відродження і Освіти.

Греки внесли істотний вклад до розвитку візантійської культури. На її основу – спадщина античної епохи – нашаровувалися впливи і з Європи, і з Ближнього і Середнього Сходу, і з Північно-східної Африки. У візантійський період грецької історії (з X до середини XIV ст) досягли розквіту архітектура, іконопис, монументальний церковний і світський живопис, мозаїка, книжкова мініатюра. Процвітали художні ремесла: обробка срібла, вишивка, золоте шиття, мистецтво килимоткацтва. Багаті житлові будинки, інтер‘єри церков прикрашало ажурне різьблення по дереву.

В кінці цього періоду візантійське мистецтво зжило себе. Християнське духівництво, яке озброювалося проти античної науки, відкидаючи результати спостережень і досвіду, якщо вони перечили священному писанню, і в області мистецтва зробило гальмівний вплив: застиглі церковні канони сковували творчу думку.

Державна культура Османа не мала жодного зв‘язку з життям і художньою творчістю включених в її кордони народів; турецький вплив залишив слід лише в архітектурі: склався згадуваний вище орієнтальний тип житлового будинку, деякі міста, особливо в північних грецьких землях, придбали специфічну “східну” подобу.