Історична екскурсія в Данію

Колись данцям належала територія, що далеко тягнулася за нинішні кордони королівства. Але сьогодні далеких нащадків вікінгів навряд чи збудиш імперською романтикою або закликами “повернення відвічних земель”. Вони уволю повоювали у минулому, захоплюючи чужі землі і втрачаючи свої, і, врешті-решт, засвоїли головний урок: краще жити мирно, сито і спокійно на своїй малій батьківщині, чим множити проблеми і проливати кров, нескінченно розширюючи кордони.

Починалося ж все зовсім не мирно. Археологи вважають, що перші люди – кочові мисливці – з‘явилися на півострові Ютландія в останній льодовиковий період, близько чотирнадцяти з половиною тисячоліть тому. Прошло ще вісім тисяч років, і з настанням епохи неоліту мисливців на цих землях змінили скотарі. А в V-VI століттях нашої ери на півострів прийшло німецьке плем‘я данов – вільних землеробів, які, проте, не упускали випадку побряцать зброєю, пошарпати сусідів і обернути в рабів тих, кого удалося захопити в полон. Дани побудували перші міста в Ютландії і на островах архіпелагу, який ми сьогодні називаємо Данським.

Хто не чув про вікінгів? Багато хто помилково вважає їх єдиним народом, хоча насправді точніше говорити про цілу групу древніх жителів Скандинавії (на Русі їх звали фризами, в Західній Європі – норманнами), об‘єднаних не стільки загальною кров‘ю, скільки загальним промислом. Вікінги були природженими завойовниками, фермери, що тому влаштувалися на землях Ютландії, недовго залишалися в стороні від загальної нордичної пошесті і теж стали здійснювати морські набіги на сусідні землі. Військові кампанії зажадали військової ж дисципліни і єдиноначальності, і невипадково саме в “епоху вікінгів” на півострові виникла перша данська держава.

Впливові вожді данських племен вибрали короля – Горма по прізвиську Старий. А столицею нового королівства стало укріплене місто Йеллінг в самому серці Ютландії. Було це на початку X століття.

Горм Старий помер, передавши трон синові – Гарольду I Синезубому, про що оповідають руни на знаменитому камені Йеллінгськом – першій письмовій згадці про “королівство Данія”. Сам того не усвідомлюючи, батько Гарольда поклав початок найстарішої королівської династії в Європі.

Данський слід в російській історії

При Гарольді Данія прийняла і християнство – услід за своїм королем, хрещеним в 965 році. Як і в інших країнах середньовічної Європи, союз двох властей – світською і духовною – дозволив об‘єднати країну в єдину феодальну піраміду.

Але прошло ледве більш за століття, і після смерті чергового нащадка Горма – Кнуда I Великого, такого, що приєднав до Данії Англію з Норвегією, “північна імперія” розпалася. До кінця XIV століття продовжувався період анархії, посилений страшною епідемією чуми 1350 років, яка викосила населення Данії майже на дві третини. В черговий раз спробу об‘єднати під своєю владою не лише власну країну, але і найближчих сусідів зробила королева Маргрете I. По Кальмарськой унії 1397 років під владу данських королів перейшли Швеція (з Фінляндією) і Норвегія (з Ісландією). Цей “північний союз” протримався за мірками європейського середньовіччя на подив довгий – майже півтора століття. Він розпався лише в 1523 році, коли в Швеції народне повстання скинуло владу “загарбників-данців” і звело на шведський трон свого предводителя, що прийняв ім‘я Густава I Вази. А Норвегія “відпала” від Данії (залишивши їй, правда, свої острівні володіння – Гренландію, Ісландію і острови Фарерськие) лише на початку XIX століття – після остаточної поразки Наполеона.

Довгі століття налічує і історія стосунків Данії з Росією. Перший союзний договір “московити” уклали з “фризами” ще в кінці XV століття. Серед іншого, договір цей гарантував купцям обох країн свободу торгівлі. Опісля чотири століття об‘єдналися кровними узами і два що царюють удома – Ольденбурги і Романови. У листопаді 1866 року в Санкт-Петербурзі пишне весілля зіграли великий князь Олександр (майбутній імператор Олександр III) і данська принцеса Дагмар – мати останнього російського царя Миколи II.

А чи був хлопчик?

Та все ж жоден данський монарх не може нахвалятися тією усесвітньою славою, яка дісталася на долю одного данського принца. І дякувати за це данці повинні простого актора, більш того – англійця! Адже за офіційною версією, яку, правда, багато хто оспорює, автором “Гамлета” вважається Уїльям Шекспір.

Чи бував англійський драматург на батьківщині Гамлета – невідомо, але, найімовірніше, він знав про п‘єсу свого колеги і співвітчизника Томаса Кида про данського принца Гамлета, яка йшла в Лондоні ще в 1580-х роках. Кид, у свою чергу, міг почерпнути сюжет у французького письменника Франсуа де Бельфореста, а той – у знаменитого автора хронік XII століття Саксона Граматика. У викладі останнього історія принца Амлета – сина короля Горвенділа і королеви Герути – свідчила: “негаразд щось в данському королівстві”. Так насправді і було. Брат короля Фенгон убив батька Амлета і вступив в кровозмісний брак з його матір‘ю, після чого ображений в кращих відчуттях принц, прикинувшись божевільним і увійшовши до довіри Фенгона, врешті-решт помстився, убивши “загарбника трону і ложа королеви”. Але далі сюжети історичної хроніки і шекспірівської драми розходяться: здійснивши правосуддя, історичний принц Амлет біжить до Англії, одружується на шотландській королеві Гермутруде, разом з шотландцями перемагає короля Англії і з тріумфом повертається на батьківщину. А там його чекає законний трон і родинне щастя разом з дружиною і матір‘ю. У шекспірівського Гамлета, як ми знаємо, все склалося куди сумніше.

Зате він, перед тим, як помститися і загинути, виголосив безсмертне “бути або не бути”, прославивши не лише англійську літературу, але і данську історію. Адже саме завдяки Шекспірові мільйони людей знають, що в Данії є замок Ельсинор.

Башти часу

Насправді Ельсинором (Хельсингером) називається місто на півночі острова Зеландія, де розташований один із замків данських королів – Кронборг.

Це воістину комора Часу – кам‘яні стіни замку були свідками всіх подій, що відбувалися тут, завдяки його виключно важливому стратегічному положенню. Він знаходиться на березі протоки Ересунн, в найвужчому його місці. Всього чотири кілометри води відділяє данський Хельсингер від шведського Хельсингборга – тому той, хто зміг зміцнитися на одному з берегів протоки, контролював прохід в Балтійське море.

У 1420-х роках це зміркував і данський король Ерік, що вирішив брати дань за проходження Ересунна з будь-яких судів, які йшли з Північного моря на Балтіку або назад. На місці нинішнього замку була закладена фортеця Кроген. Замок багато раз перебудовувався, витримав не одну облогу і не одну пожежу, врешті-решт, перетворившись на заміський палац в стилі епохи Відродження, нічим що не нагадує похмуру “Данію – в‘язницю”, де задихався від браку повітря шекспірівський принц.

Хоча Кроген, що змінив ім‘я на Кронборг, свого часу послужив і в‘язницею, – в XVII столітті там містили злочинців. Прагматичні данські королі вибрали найефективніший вигляд праці для своїх ув‘язнених, – ті повинні були постійно ремонтувати і реставрувати в‘язницю. Причому фронт робіт для них не скорочувався, Данія вела безконечні війни з сусідами, головним чином з шведами. Впродовж XVI-XVIII століть таких воєн було шість, і кожна залишала слід на зовнішньому вигляді Кронборга. Захопивши фортецю, шведи всякий раз руйнували її майже до підстави, а після їх вигнання данські королі відновлювали і укріплювали свою твердиню за допомогою нових ув‘язнених.

Під час наполеонівських воєн Данія вирішила вперше дотримати нейтралітет. У очах об‘єднаної Європи, що воює проти Наполеона, це було рівносильно союзу з “узурпатором”. І Кронборг знову став свідком історичної події. Зробивши блискучий маневр, англійська ескадра під командуванням адмірала Паркера (у заступниках в якого був лорд Нельсон), невразлива для слабких кріпосних батарей Кронборга, змогла без втрат пройти через протоку в Балтійське море.

До середини ХХ століття замок служив казармою – спочатку данським солдатам, а під час Другої світової війни – німецьким, таким, що окупував Данію. І лише після вигнання загарбників Кронборг нарешті знайшов заслужений спокій, ставши музеєм.

Королівство загального благоденствування

За півтори тисячі років нащадки вікінгів зуміли побитися, здається, зі всіма сусідами по континенту, і лише в минулому столітті прийшли до нейтралітету. А ще Данія пережила реформацію, абсолютизм, аграрну реформу, промислову революцію, проголошення демократичній конституції в 1849-м, нейтралітет в Першій світовій війні, окупацію країни і рух Опору – в другій. Але найголовніше – відбулося перетворення Данії з “великої держави” в маленьку країну, територія якої лише за позаминуле століття зіщулилася майже на дві третини. А національне відродження тут проходило під гаслом “зовнішні втрати мають бути компенсовані за рахунок внутрішніх успіхів”. І останні не забарилися з‘явитися.