Історія Португалії

Історія Португалії починається з кельтів, які заснували перші поселення на Іберійському півострові близько 7 століття до н.е. Незабаром до Португалії стали прибувати Фінікії, греки, римляни і західні готи (вестготи). У 8 столітті араби пересікли Гібралтар і встановили тут своє панування; їх довге перебування на Іберійському півострові знайшло своє віддзеркалення в культурі, архітектурі і сільському господарстві Португалії. А коли в 13 столітті опір арабам зріс, вони покинули ці місця.

У 15 столітті володіння Португалії були розширені завдяки принцові Генріху-мореплавцеві. Моряки почали досліджувати нові торгівельні дороги і допомагали створенню найбільшої імперії, піком розвитку якої стало освоєння Індії, Далекого Сходу, Бразилії і Африки. Цей період став розквітом могутності і багатства Португалії, але він закінчився в 16 столітті, коли іспанський король Філіпп II пред‘явив свої права на трон. Хоча іспанське правління продовжувалося всього декілька десятиліть, імперія ослабіла і залишалася в стороні від світового панування впродовж подальших століть.

В кінці 18 століття Наполеон послав свої армії для захвату Португалії, але вони були відкинуті назад силами англо-португальского альянсу. Протягом 19 століття економіка прийшла до занепаду, і основою державного ладу став республіканізм. Національне сум‘яття привело до відміни монархії в 1910 році і створення демократичної республіки.

Демократія продовжилася до 1926 року, коли стався озброєний переворот під буттям на чолі Антоніо ди Олівейра Салазара, який згодом став диктатором. Його правління продовжувалося до 1968 року, коли він впав із стільця і ударився головою. Невчасні спроби утримати колонії, які мріяли отримати незалежність, привели до дорогих воєн в Африці і безкровного військового перевороту в 1974 році.

У 1970-і рр. і початку 1980-х рр. в Португалії характеризуються протиріччями між правими і лівими і між приватною і державною власністю. Надання незалежності африканським колоніям в 1974-75 рр. закінчилося тим, то в країну хлинув потік біженців, загальною чисельністю більше 500000 чоловік. Входження в Європейський Союз (ЄС) в 1986 році привів до стабілізації економіки і до прийняття Португалії в Європейський Валютний Союз в 1999 році. Остання колоніальна територія макао була передана Китаю в 1999 році. Соціалістична партія повернулася до влади після виборів в жовтні 1999 року, не дивлячись на проблеми, що виникли в Східному Тіморе. Нинішньою президент країни – соціаліст Жорже Сампайо; наступні президентські вибори відбудуться в 2006 році. Нинішній прем‘єр-міністр Дурау Бароссо з Соціал-демократичної Партії переміг на виборах в 2002 році після шести років в опозиції.

Португальська архітектура є змішенням арабської архітектури, сюрреалістичних течій, що досягли свого розквіту в 16 столітті, і архітектури часів короля Мануела I – мануэлино, де переважають морська тематика і прикраси у вигляді спіралей і завитих. Музичне мистецтво Португалії – меланхолійний стиль фаду, що бере свій початок з тужливих пісень моряків 16 століть. Традиційні народні танці переважають в сільських областях країни. Найбільш незвичайним ремеслом країни є виробництво кахельних плиток асулехос (azulejos), техніку виготовлення яких португальці перейняли у арабів.

Португальська література також бере свій початок в 16 столітті. Першими знаменитими письменниками країни були Шахраюй Вінсенті і Луїш де Камоенс. А в 20 столітті народився видатний поет і драматург країни Фернандо Пессоа.

Португальська кухня недорога, смачна і подається великими порціями. Класичними португальськими блюдами є: sardinhas assadas (сардини смажені на вугіллі), pasteis de bacalhau (рибний пиріг з тріски) і caldo verde (суп з картоплі і капусти). Блюда з морепродуктів, такі як linguado grelhado (смажена камбала) і bife de atum (стейк з тунця), відразу збуджують апетит. Під час трапези можна вживати справжні португальські вина або портвейн, назва якого сталася від назви країни.