Хорватія і Чорногорія відкриваються для наших туристів

Дивлячись на живописні групи молодих італійців, на сім‘ї статечних німців, на цілі автобуси туристів із Словаччини і Польщі, на переповнені кэмпинги і рибні ресторанчики, ми дивувалися з того, як же стійки у наших співвітчизників стереотипи на зразок згаданого “на Балканах неспокійно”. Чи то наші співгромадяни погано інформовані, чи то у них більше грошей, чим у німців і італійців, але росіяни відпочивають в Туреччині або на Кіпрі, а не на Балканах з їх чудовою природою і м‘яким кліматом і із сповна помірними цінами.

В усякому разі, зустріти співвітчизників в Чорногорії, в Хорватії, не говорячи вже про Словенію, було великою рідкістю. І тому нас на курортах Адріатики або Ядрана, як називають це море балканци, не покидало відчуття деякої вибраної, обізнаності. І, насолодившись цим відчуттям сповна, ми готові поділитися їм з читачами.

Кому як, а нам “приватний сектор” подобається більше стандартних готелів. У дворику під платаном, де гостинний господар зварить вам каву і наллє чарку ракии (місцевої фруктової горілки) власного виготовлення, відчуваєш себе як вдома. У чорногорському містечку Тіват, в яке, до речі, літають чартерні літаки з Києва, з господарем нам повезло. Літнього Тома Шешлія раніше працював пивоваром, доріс до міністра харчової промисловості колишньої Югославії, часто бував у нас, і до російським розташований всім серцем, як більшість Чорногорії. Його особлива гордість – золотий годинник, дарований радянським колегою-міністром. На знак особливого розташування Тома одного дня півдня чаклував у дворі, готуючи для нас власний специалитет – “мисливський казан”. Гасив в нім м‘ясо, додавав солодкий і пекучий перець, трави. Пробував, помішував, підкидав дрів у вогнище. Блюдо вийшло відмінне. Знавець всієї округи, Тома підказав нам, де кращі на побережжі черепашки і у кого з сусідів купити до них місцеве червоне вино “Вранац” – насичене, терпке, таке, що увібрало в себе всі аромати Середземномор‘я.

І ось ми в п‘яти кілометрах від Тівата знайомимося з власником черепашкової плантації Василем Дубровчаніном. По вигляду він – пірат у виконанні зірки Голлівуду: обвітрений, загорілий, з кучерявою сивиною, в розкритій на грудях сорочці і пошарпаних шортах. І дід Василя, і його батько займалися родинним промислом: розводили черепашок, робили домашню ракию і вино, тим і жили. Василь удосконалив справу. Прилеглий до його будинку затока суспіль пошматована білими нитками канатів, на яких він вирощує черепашки-мідії.

Періодично, пересуваючись на плоту, його сини піднімають канати на поверхню, аби черепашки погрілися на сонечку, яке уб‘є шкідливі бактерії. А потім вони знову занурюються в насичену планктоном воду. На тому ж плоту на прохання покупця сини господаря доставлять вам цілу сітку добірних мідій. Ви їх вечорком пропарите у власному соку на вогні, сбризните лимоном, зберете на березі компанію приятелів і кидатимете в морі порожні раковини, примовляючи, що кращого пригощання на світі немає. А вино “Вранац” під теплим зоряним піднебінням здаватиметься зовсім чорним, деякій амврозией, яку пили боги на Олімпі.

В Чорногорії є і свій “олимп”, де нам довелося хрестити подругу Драгицу і її дочку Дарінку. Це монастир Острог, розташований на висоті 1700 метрів над рівнем моря. Показуючи його нам з автомагістралі, Драгица сказала: “Бачите геть ту білу крапку на горі, що зачіпає хмару? Це і є Острог”. Від серпантину, що петляє над гірським провалом, захоплює дух, серце провалюється нижче за шлунок. Багато бувалих водіїв згортають назад з цією запаморочливою, майже прямовисної висоти. Але ми дісталися до мети, і черниця Василина нам повідала: “На цій дорозі ніколи не було жодної аварії, тому що Святий Василь Острожський – кращий на землі регулювальник”.

Святий Василь, чиї мощі покояться тут же, побудував цей монастир, коли Чорногорія знаходилася під турецьким ігом. У нім він вкривав всіх співвітчизників, що бігли від ворога, і турки не могли до них добратися. Чорногорія вважає монастир Острог третьою за значенням святинею православного світу, маючи на увазі, ймовірно, Єрусалим і гору Афон..

Краса відпочинку в Чорногорії, оголошеній ЮНЕСЬКО екологічно чистою країною, полягає в можливості постійно переміщатися. Це така маленька республіка, що за один день тут можна побувати в двох-трьох розташованих поряд середньовічних городках з історичними фортецями, багатокілометровими кам‘яними сходами, відвідати живописні місця, такі, як Острів кольорів або острів Святий Стефан з їх чудовими піщаними пляжами.

Де в Чорногорії не зупинишся перекусити, обов‘язково, зачувши російську мову, до вас підсяде познайомитися яка-небудь хороша людина. Бізнесмен Любіша негайно запропонував провести для нас екскурсію по древній столиці Чорногорії Цетінье. І ми з цікавістю з‘ясували, чому огорожу колишнього посольства Російської імперії прикрашають відлиті з чавуну соняшники. “Тому що Чорногорія, подібно до соняшнику, завжди поверталася обличчям до сонця до вас”, – розповів Любіша. Він нагадав і місцевий вислів, відомий будь-якому з жителів 600-тисячної Черногрії: “Нас і росіян – 200 мільйонів”.

Такі несподівані визнання, пояснення, деколи незаслужені, в любові до всім російським, які визволили братів-слов‘ян з 500-річного владицтва імперії Османа, компенсують вади туристського сервісу в Черногрії. Десять останніх років, впродовж яких від колишньої Югославії відколювалися “куски”-республики, не прошли дарма: приходили в занепад готелі, на ремонт яких не було грошей, відчувається недолік води, особливо в містах, розташованих біля кордону Хорватії. Вона подається туди по водоводу з республіки боснійських сербів через територію Хорватії. У цьому сенсі в “приватного сектора” свої переваги: дбайливі господарі пристосовують для запасів води величезні баки, які нагріваються на сонці, і душ можна приймати прямо у дворі.

Крісто Маркович, який вже більше 30 років присвятив туристичному бізнесу, зараз працює в Росії, займається налагодженням турсвязей між Росією і залишком Югославії – незрозумілою державною освітою “Сербія і Чорногорія”. Упор робиться на чорногорське побережжя Адріатики, хоча, за його словами, є де відпочити і в Сербії. В першу чергу йдеться про “Лазні” – гірські курорти з лікувальною мінеральною водою, гарячіше і холодною. Це Соко-баня, Буяновачка-баня, Врнячка-баня, не поступлива, по дослідженню британських лікарів, знаменитим Карловим Варам. Це і розташоване на висоті 1000 метрів над рівнем морить плоскогір‘я “Златібор” (“Золота сосна”), де в інституті “Чигота” лікують захворювання щитовидної залози. У цьому ж інституті більше 10 років успішно діє спеціальна програма по скиданню зайвої ваги. Відбою від тих, що бажають схуднути за одну-два тижні немає.

Початком нинішнього сезону Крісто більш ніж задоволений. Туристи з нашої країни, нарешті, зрозуміли, що війни в Чорногорії немає і не було. Що бажають приїхати сюди на відпочинок почали дзвонити з квітня. І це правильно: до Чорногорії “пішов” турист із заходу, а ресурси побережжя обмежені. Торік тут побувало близько 10 тисяч громадян з країн СНД, в основному з України і Росії. Нинішній сезон, переконаний Крісто, буде набагато успішніший.

В порівнянні з Чорногорією можливості сусідньої Хорватії здаються безмежними. Довжина хорватського морського побережжя складає аж 1778 кілометрів. А по всьому контуру побережжя розкидано 1185 великих і малих островів, один іншого прекрасніше. Правда, є в Адріатиці і страшний Голий острів, на якому розташована непереборна в‘язниця. У ній за часів Іосипа Броз Тіто містили інакодумців. А для себе Тіто уподобав острів Бріоні, який він перетворив на заповідник з екзотичними тваринами і рослинами. З будь-якого курортного міста Хоратії на Бріоні ходять катери для туристів. А по території острова гостей возять на міні-поїздах, і поглядам відпочивальників відкривається то прерія із зебрами, що гуляють по ній, то гай з оленями, мандаринові плантації, виноградники, розарії. Тіто був пристрасним квітникарям, і приїжджали до нього на Бріоні пані – королеві Англії Єлизаветі, Софі Лорен, Валентині Терешкової – він з гордістю дарил вирощених ним троянд.

Хорватське, та і чорногорське побережжя в середні віки належало італійським містам-республікам, вплив яких відчувається до цих пір. У багатьох приморських городках – в Ровіне, Дубровнике, Спліте, Порече – збереглися вузькі вулички і цілі квартали в чисто італійському стилі. Бродити по ним увечері – суцільне задоволення. Тут все домашнє життя виникає прямо на вулиці. На сходинках будинків грають діти, дорослі ліниво попивають каву, нежатся на теплих каменях мостових кішки, власники багаточисельних лавок зазивають туристів купити сувеніри.

Але якщо в Хорватії що купувати – так це золота прикраса на пам‘ять. Місцева школа ювелірів може по змагатися з провідними західними фірмами. Філігранні, оброблені розсипом каменів браслети, персні і кольє виблискують на сонці в скляних шафах-вітринах прямо на вулицях, і уникнути спокуси придбати один з цих витворів мистецтва просто неможливо.

У Хорватії ми порівняли умови відпочинку в кемпінгу і в приватному будинку, і виявилось, що в кожному варіанті є своя краса. У багаточисельних кемпінгах вам запропонують окреме бунгало з душем, маленькою кухнею, холодильником, з повним набором посуду. І ви зможете в перервах між морськими купаннями і прогулянками вести домашнє господарство, що зручно і економно. Благо на ринках – повний достаток: овочі, фрукти, морепродукти – які хочеш.

Але для нас як для людей товариських все-таки особливе задоволення принесли відпочинок в приватному будинку, дружба з хорватською сім‘єю, від якої до цих пір отримуємо листівки до свят. Колишній поліцейський Чедо і Зденка, що служить, кожен ранок, вирушаючи на роботу, ставили нам на підвіконня виноград і груші зі свого саду, а увечері, повертаючись додому, розводили у дворі вогонь в печі з гратами – “роштилем”. На нім смажать м‘ясо і рибу, майже завжди цим займаються чоловіки. Чедо майстрово справлявся з обов‘язками кухаря, пригощаючи нас рум‘яною хрусткою морською рибкою. А ми, аби внести свій внесок до гуляння, купували в сусідньому льосі чудове домашнє вино “мальвазия” по долару за літр. Його можна пити замість соку – воно легке і бадьорить. На особливу згадку заслуговують хорватські кафе і ресторанчики просто неба. Кухня на побережжі – багатонаціональна, така, що увібрала кращі традиції народів, що проживають тут. Її основа – дари моря, тому вона не повнить. Окрім устриць, десятка видів інших черепашок, кальмарів і риби, хороша особлива тушкована капуста з часником, рецепт приготування якої ми відвезли з собою. Але справа не лише в їді, адже не хлібом єдиною жива людина. У кожному кафе увечері грає музика і оксамитові чоловічі голоси, звучні як ніжний прибій, виводять серенади кохання і пісні про прекрасну країну – Хорватію.

Хорватський колега Чорногорії Крісто Марковича – Младен Фальконі, – не вважає його серйозним конкурентом, хоча ціни в Чорногорії нижчі. За літній сезон вся Чорногорія може прийняти лише мільйон туристів, тоді як до Хорватії лише з Німеччини і Італії останні роки приїжджають по мільйону відпочивальників. На вітчизняному ринку для Хорватії конкурентами є Туреччина, Єгипет, Мальта, Кіпр і Греція. Поки в деяких з цих країн відпочинок стоїть дешевше, ніж на хорватській Адріатиці. Але представник міністерства туризму в Києві, а саме так називається посада гоподина Фальконі, сподівається переламати ситуацію.

Хорвати – слов‘яни, говорять на сербсько-хорватській мові, хоча зараз активно освоюють свій, “хорватська” мова. Історично склалося так, що наша країна і Хорватія довгі роки знаходилися в різних таборах. До 1918 року Хорватія входила до складу Австро-Венгрии, і в Першу, і в Другу світові війни хорвати билися проти росіян. “О цих сторінках історії пора вже забути, живемо в новому столітті, та і коріння у нас загальне, слов‘янське”, – говорить пан Фальконі, хоча його предки були італійцями. За його словами, торік в Хорватії на відпочинку вже побували близько 45 тисяч наших співвітчизників, в нинішньому році очікується зростання на 70-80 відсотків.

З Хорватії – пряма дорога берегом Адріатики до Словенії, яку балканський бард Джорджі Балашевіч порівняв з гордою аристократкою. Словенія – це Європа в мініатюрі. У ній все вишукано, доглянуто, припудрено, як би накрохмалене. Словенські в колишній Югославії вважали себе нацією із знаком якості. І перетворили свою маленьку республіку на казку для туристів.

На автомагістралі, ведучій з побережжя в столицю Любляну, варто відвідати знамениту печеру Постойна Яма. Спеціальний поїзд помчить вас глибоко під землю, в анфіладу таємничих залів із сталактитами і сталагмітами, створеними природою кам‘яними кольорами і статуями дивовижних звірів. Ну, а на поверхні вас чекають золоті пляжі Адріатики і знаменитого озера Блед. Президент Володимир Путін під час візиту до Словенії влітку 2000 років “проклав лижню” для співвітчизників. Але повинні попередити: не лише рівень сервісу, але і рівень цін в Словенії – по західних стандартах. Наших депутатів це, втім, не збентежило. Декілька десятків народних обранців відпочивали “слідами президента” на словенському побережжі Адріатики.

Налагоджувати туризм складно, навіть власних під‘їзних шляхів до побережжя немає, всі вони проходят по території Хорватії, що створює додаткові труднощі. Складно організувати і зимовий гірськолижний туризм. Серйозно постраждали об‘єкти часів зимової Олімпіади в Сараєво, на горі Ігман. До того ж там ще залишилося немало мин. Краще йдуть справи на горі Яхоріне, що з сербського боку Сараєво.

За три з гаком роки війни, яка бушувала над Боснією майже до кінця 1995 років, зруйновано багато пам‘ятників культури, мечетей і церков. Деякі з них, як наприклад, православна церква в Жітомісліче, знаходилися під охороною держави за історичну цінність. Весне особливо шкода зруйнованих церков в Герцеговині, побудованих в XIX столітті. Гроші на них три роки збирав в Росії її прапрадід, священик Прокіп Чокоріло. Правда, чималу суму додав і російський цар. Але життя в Боснії поступово налагоджується, про що говорить постійне скорочення там іноземної військової присутності. Відродиться і боснійський туризм. І тоді на зміну російським миротворцям “наші” почнуть приїжджати сюди на відпочинок.

Адже що ні говори, Балкани і чисто географічно, і по своєму духу набагато ближче наших соотечественниковам, чим “беріг турецький”.