Навчання в Швейцарії

Не повторюватимемо тривіальності. Всі знають, що Швейцарія була першою з країн світу, такою, що зробила освіту своєрідною статтею експорту: іноземці посилали дітей до Швейцарії в пансіони, а швейцарські гувернери вирушали у всі кінці Європи і Америки учити нащадків спроможних сімейств. Всі знають, що школи усередині країни гарантують учням знання декількох мов, заняття спортом взимку і літом, чистоту вдач.

Але дійсно свіжа новина. Аби отримати посвідку на проживання, в Швейцарії треба провести вісім років. На навчанні або роботі. Але на навчанні рік, як на фронті, йде за два.

Оптимальним віком для дитяти, що вирушає в іноземну школу, психологи і адміністрація міжнародних шкіл вважає 11-12 років. Дитя досить взросл, аби розлучитися на тривалий термін з рідними і старими друзями, і досить юний, аби особливості національного і родинного виховання можна було коректувати, якщо такі особливості дуже вже екзотичні порівняно з євростандартом. Досягнувши 18-19 років, що вчиться швейцарської школи (якщо не валяв дурня) отримує той або інший еквівалент атестата, частіше всього IB. І в принципі може вступати до будь-якого вузу Європи.

Проте тут є нюанси. Саме міжнародні школи прагнуть зробити перехід з середнього учбового закладу у вище максимально простим, а тому і вводять міжнародні або англо-американські форми документального підтвердження наявності вищої освіти. Державні ж школи Швейцарії не дуже прагнуть до реформування під європейський еталон і навіть на 11-12-річну освіту переходять поступово і із скрипом (не міняють же влади гірської республіки свій випробуваний франк на нововведений євро). Швейцарія взагалі країна традицій в тому, що стосується своєї особи, національних досягнень, і динамічна і мобільна демократія лише відносно того, що обіцяє нові прибутки. Через те нововведення найлегше приживаються в міжнародних школах.

Міжнародна школа асоціюється в нашій виставі з іноземною мовою, звичайно англійською, який стає для учнів – вихідців з різних країн – засобом внутрішньошкільного спілкування, як то кажуть, lingua franca. Значить, мова потрібно добре знати перш ніж вирушати в чужу країну, вважають батьки. І помиляються. До Швейцарії можна відправляти дитяти з майже нульовим рівнем знання англійського або французького, німецького. Для таких учнів передбачена персональна програма, що дозволяє швидко досягти рівня володіння мовою, необхідного, аби продовжити навчання в класі зі своїми однолітками.

Причини того, що в міжнародній школі мова-посередник – англійський, ще і ті, що, по-перше, учнів готують саме до англійських і американських вузів як найбільш престижним і елітарним, по-друге, міжнародні програми, що мають на увазі здобуття відповідного документа, наприклад, A-level, обслуговуються в значній мірі запрошеними викладачами – англійськими і американськими професорами.

Консервативні демократи

Швейцарці прагнуть зробити середні учбові заклади маленькою подібністю своєї країни. Многоязичие в поєднанні патріотизмом – і діти ходять у формі, яку продають в магазині при школі, – все в однаковому одязі, з гербом – різноликі і різноплемінні жителі однієї шкільної держави.

На уроках швейцарці не люблять усаджувати учнів за парти – краще на природу, але якщо такої можливості немає, принаймні кружком на підлозі, на підвіконнях – хай розкріпачаться. Ранок в багатьох школах починається із загальних зборів. У радянській школі лінійка нагадувала про дисципліну: всі стояли стовпом і маленькі начальники віддавали рапорт начальникам більше. У швейцарській школі з ранку учневі прагнуть нагадати про те, що в школи є загальні проблеми, які треба вирішувати спільно з вчителями. Етой актуальною проблемою може бути все – від майбутньої екскурсії в гори до останніх політичних новин. Поважно, аби учень відчув: він активно включився в загальну справу.

На такі ранні співбесіди відводиться біля півгодини (до речі, заняття в Швейцарії починаються рано – не пізніше 8.30). Але вже і вольниці тут не чекай. Пам‘ятаєте таку словосполуку – чернечий пансіон. Це більше для дівиць. Між іншим, такі “заклади для наречених“ є в гірській республіці і зараз, і вони не просто популярні, вони виявляються одними з самих високооплачуваних. Звичайно, там дівчат не тримають в келіях. Але стежать за ними досить строгий, хоча і без святенництва, адже готують сучасних світських панночок, учать їх і домашній економіці (розумієте, який передбачається будинок в юної леді?), і макіяжу, і кінному поло, і знанню кухні і haute couture.

У деяких змішаних школах ізоляція від зовнішнього світу також наближається до монастирської. Скажімо, Aiglon, розташований в гірському селищі, де все у всіх на вигляді. Здоровий спосіб життя тут безальтернативний. Тому тижня не проходит без вилазки в гори. Тутешні школярі ходять в походи з ночівлями в шале, катаються на лижах і сноубордах. Тому що життя має бути веселим і всіляким, але виключно в рамках дозволеного тинейджерові задоволення.

Втім, навіть якщо коледж розташований в крупному місті (як Brillantmont в Лозанні) обмеження на свободу все одно є. Дуже строго відносяться до кишенькових грошей. Найчастіше школи наполягають на тому, аби ці гроші були підзвітні адміністрації, і так або інакше обумовлюють процедуру здобуття кишенькових грошей з батьками. Найважче здійснювати контроль, якщо чадо має паралельний доступ до батьківської кредитної картки. Найчастіше наполягають на тому, аби сума, передавана що вчиться, поступала не частіше за раз в тиждень і не перевищувала п‘ятдесяти місцевих франків в день. Це дуже скромно за тутешніми мірками, але якщо врахувати, що діти знаходяться на повному пансіоні, то таке обмеження більш ніж розумно.

Звичайно, наші скрізь знайдуть лазівки. Вчаться з нашої країни, які ухитрялися “знімати” зі своїх “шнурків” більше п‘яти тисяч франків в місяць, що владнували собі дводенні канікули в Цюріху замість того, щоб сидіти за партою в перші дні нового семестру. Але це окремі випадки.

В цілому швейцарцям удається за відносно недовгий термін (3-4 роки) зробити навіть зі свавільного наших соотечественниковина гідного громадянина Західної Європи. Готового до успіху і кар‘єри.