Шешори в Карпатах

Шешори – звичайне карпатське село. Шешори – це кошлаті гори, стрімкі річки, різнотрав‘я, дерев‘яні будиночки під лускатими дахами, гуцулські конячки з яскраво-червоними “балабонами” і дзвінкими дзвіночками і такий же дзвінкий, стрімкий, але малозрозумілий український, на якому місцеві жителі спілкуються, розповідають легенди і співають коломийки. Карпатське село звичайним бути не може за визначенням.

Верхи на чорній вівці

Коли ми, вже вдосталь побродивши по Карпатах, підбиралися до кінцевого пункту призначення – села Шешори, раптово почався дощ, який так само раптово закінчився. У піднебінні з‘явилася величезна веселка і переступила з однієї гори на іншу. А потім, аби остаточно уразити нашу уяву, над нею з‘явилася ще одна така ж різноколірна доріжка. У Карпатах один місцевий дідусь сказав мені якось: якщо загадати бажання і проїхати під веселкою на чорній вівці, воно неодмінно збудеться. Я тоді запитала, чи удалося це комусь. Він відповів, що є в селі бабуся, їй вже років за сто, яка ось так одного дня під веселкою проїхалася, обернулася, глянула на неї і загадала бажання. Яке – ніхто не знає, але напевно збулося. Вівці, коли ми в‘їжджали в Шешори, у мене при собі не було, але так захотілося пробігтися під веселкою.

В околицях Шешор, в лісах, живуть незвичайні істоти – бисици, мавки, нявки та інші. Всі вони зайняті тим, що спокушають самотніх хлопців. Є від них лише один захисник – Чугайстер, білий і кудлатий, зростанням з велику сосну, дуже любить грати на сопилке і танцювати. Раніше Чугайстер рятував пастухів і лісорубів. Зараз же йому часто доводиться оберігати мандрівників, утомлених від людських пристрастей, але абсолютно недосвідчених в пристрастях лісових. Якщо удасться бідолазі, спокушеній лісовою довговолосою красунею, розташувати до себе Чугайстра, є шанс врятуватися і повернутися до людей. Але, говорять, не всі хочуть повертатися.

Червона книга на сніданок, обід і вечеря

Місцева річка Пістинька дивно тепла і при цьому досить широка, цілком придатна не лише для лову форелі, але і для купання, що для карпатських річок – рідкість. У Шешорах Пістинька має декілька порогів. Могутні і, напевно, такі, що говорять камені заставляють її вирувати, іскритися, а подекуди – падати величезним водопадом. Влітку потік мчить і гуркотить під крики відпочивальників, взимку – в пронизливій тиші. Міняються кольори і звуки, постійним залишається рух водопаду і лінія гір.

У Шешорах ця лінія м‘яка. Гори невисокі, але дуже багаті, причому не лише фантастичними істотами, але і своєю флорою і фауною, що помічає той, що кожен приїхав сюди – хтось із захватом, а хтось і з обуренням. Одного дня я виявилася в Шешорах в компанії київських ботаніків. Один з них, як і вважається молодому ученому, тут же відправився досліджувати місцеву рослинність. Але вже через півгодини повернувся, тримаючи в руках оберемок трав, злісно виблискував окулярами і повідомив, що у них тут на сінокосі “половина Червоної книги, яку вони згодують коровам”.

Через декілька днів він заспокоївся, коли зафіксував декілька видів орхідей, які зустрічаються рідше раніше виявлених рослин, і зрозумів, що коровам вони не дістануться. Якщо лише корови самі їх не дістануть – як десерт. Адже корівки в Шешорах набагато жвавіші і рухливіші, ніж звичні оку ледачі “елементи” середньоукраїнських пейзажів. Інколи складно повірити, що динамічні крапки високо в горах – це корисні домашні тварини.

Не просто сир – бринза!

Основний продукт місцевого раціону – сир. У травні величезна отара кіз і овець у супроводі декількох пастухів з собаками вирушає в полонину, схожу на живу волохату хмару, яка постійно змінює форму і повзе по горі вище і вище. Голосно, з трембітами проводжають пастухів на все літо. Прямо там, в горах, вони і варять сир. Раз на тиждень туди піднімається “гонець”, завантажує сумки свіжим сиром, привозить в село і роздає всім господарям корисної худобини.

Свіжий молочний сир довго не зберігається, тому його перетирають з сіллю, щільно забивають в дерев‘яні діжечки і їдять впродовж всього року. Пахне справжня бринза, м‘яко кажучи, своєрідно. Деякі столичні любителі екзотики насмілювалися замовити гуцулський сир по весні, коли він пролежав вже рік. Я щиро відговорювала – не слухали, а потім нюхали і з‘їсти так і не могли.

Але все не так страшно. Бринза може бути свіжіше, гриби – білими (тут їх називають просто грибами, тоді як всі інші мають назви), і ось тоді вони стануть дивним доповненням до банушу – найвідомішому карпатському блюду. Нехитрі інгредієнти – кукурудзяна каша, масло, сметана – в правильному поєднанні дають відмінний ефект. У Шешорах практично в кожному будинку готують бануш. Готують його і в місцевому ресторані “Аркан”, причому стоїть він недорого (8 грн.), як, втім, і остання смакота (за 25 грн. можна відмінно поїсти).

Естети мимоволі

На Гуцульщине багато що здається дивним і екзотичним. Але коли проведеш тут деякий час, уважніше приглянешся і поспілкуєшся з людьми, усвідомиш, що все це – не демонстраційні ділянки для цікавих туристів, а справжнісіньке життя.

Зелений туризм в Шешорах помалу розвивається ще з 1970-х, хоча тоді він не мав офіційної назви. Міські романтики виїжджали в гори, зупинялися в шешорских дерев‘яних будиночках, знайомилися з їх гостинними господарями, а потім обов‘язково хотіли повернутися сюди. Зараз можна як і раніше сміло приїхати в Шешори і без зусиль оселитися у когось з місцевих жителів (ціни за мешкання вагаються в межах 10 – 20 грн., з живленням – 30 – 40 грн.). Словом, шешорци давно вже звикли до гостей, причому самим різним. Тут, до речі, свого часу знімали епізоди для кліпів багатьох українських піп-зірок. А торік вище в горах, куди не добралися українські клипмейкери, китайські кінематографісти зняли фільм про середньовічний Китай.

Відношення до побуту тут відвіку було підкреслено педантичним. Всі столи, скрини, посуд – неодмінно різьблені, скатерті і ліжко вишиті уручну, доріжки ткані, і так тонко, як ніде в Україні. Пояснення цій масовій пристрасті до прикрашення просте: гірські землі завжди були неродючими, роботи на городі небагато, ось і могли гуцули дозволити собі займатися ремеслами. Якщо зацікавитеся, шешорци довго прохати себе не змусять – відразу покажуть вам ткацький верстат (їх в селі немало) і навіть дадуть спробувати на нім попрацювати. І мало хто з тих, що приїжджають сюди стримується від спокуси придбати домоткану сорочку з тонкою вишивкою (100 – 150 грн.), ткану сумку (30 грн.) або пояс (10 грн.).

Рушникамі, корогвами і килимами ручної роботи прикрашені і місцеві церкви. До речі, в живописному місці поряд з Шешорамі знаходиться найстаріша на Гуцульщине Горішня церква. Традиційно церкви в Карпатах розташовують прямо посеред сіл, а довкола них, так само безпосередньо – кладовища, які мирно є сусідами з житловими життєрадісними будиночками.

З Горішней церквою сталася інша історія. Говорять, вона “втекла” від людей. Вибрали місце, привезли необхідне для будівництва дерево, а наступного дня виявили, що все зникло. Дуже здивувалися. Потім випадково знайшли на іншому березі річки. Вночі прошла хвиля (таке трапляється з місцевими річками) і перенесла всі будматеріали, куди їй надумалося. Будівельники зрозуміли, що церква сама вибрала місце, і побудували її високо над бурхливим потоком.

Пробратися до Горішней церкви можна лише по підвісному містку, на якому закрутиться голова у будь-якого недосвідченого городянина, і крутій стежині. Але місцевих жителів це не бентежить. На протязі вже більше трьохсот років церква не порожня. Сюди ходять всі – від малого до старого.

Фестиваль “Шешори”

В Шешори вже не вперше приймали міжнародний фестиваль етнічної музики і ленд-арта. Безліч будинків були зайняті фестивальною публікою. На оточеному горами шкільному стадіоні розташувалася сцена, де три дні виступали кращі українські, російські, чеські і польські команди, граючі этно, причому самих різних стилів і напрямів. Околиці перетворилися на елементи об‘єктів ленд-арта – мистецтва, яке створюється в живому середовищі, доповнюючи і підкреслюючи її.

Правда, художники, що використали для створення “об‘єктів в середовищі” тканини,, поліетилен або метал забули про особливості місцевого людського середовища. Простодушні шешорци розібрали все, що могло згодитися в домашньому господарстві. Проте до деяких об‘єктів віднеслися з повагою. До цих пір на річці “живе” істота, створена Петром Бевзой під час фестивалю.