Відпочинок на Півдні Франції

Для іноземного вуха назва цього департаменту Лангедок-Руссильона звучить дуже схоже на інше “эро”, тобто на “героя” по-французьки. А що? Можливо, це і не випадково: адже для того, щоб перетворити цей невеликий шматочок землі Півдня Франції на той рай на землі, яким Еро був завжди і яким він залишається і зараз – треба бути трішки героями…

Адміністративний центр департаменту Еро – прекрасне і всесвітньо відоме місто Монпелье.

Край рибаків, землеробів і винарів, ідеальна модель середземноморської цивілізації, що почалася задовго до нашої ери. Еро? Адже це схоже і на “еру” – тобто епоху, вічність, щось, що було завжди і що завжди буде. І це теж, напевно, не випадково: Еро живе і бурхливо розвивається – але при цьому він якимсь чином ніби то завмер у вічності.

А вічність нагадує про себе залишками римських будов і середньовічними фортецями. Вічність – вона в Середземному морі, яке бачило так багато, а побачить ще більше. Вічність – вона і в Чорних горах, на схилах яких зеленіють дуби, такі старі, що теж здаються вічними. Болота і лагуни малого Камарга, – вони і зовсім здаються такими самими, якими були тоді, коли Земля була ще зовсім юною і навіть не підозрювала про те, що колись в далекому майбутньому по ній стане ходити ця дивна істота, людина.

Пляжі курортів Кап д‘Агд або Ла Гранд Марнотратник, сповна обжиті і такі, що дають приїжджому все ті радощі, яких він чекає від відпочинку на побережжі, чергуються з дикими лагунами, де спокійно живуть цілі зграї рожевих фламінго – їх стільки, що здається: ні, це не може бути Францією, це не Європа – цей дикий край міг зберегтися лише хіба що десь у нетрях Африки…

А в декількох кілометрах від безтурботних фламінго кипить життя Еро. Натовпи туристів схвильовано бродять по селу Рокебрюн – вони приїхали, аби побачити квітучі мімози, аби зайти в церкву 12 століть або аби побродити по Середземноморському саду, в алеях якого екзотичні рослини мирно є сусідами з аборигенами Середземномор‘я… Деяким удасться побачити ще і живописне містечко Пезена в долині річки Еро.

Мінерв вважається одним з найкрасивіших сіл Франції – але ж у Франції мало не всі села прекрасні. Отже якщо якась з них визнана красивою серед своїх французьких сестер – значить, насправді вона відноситься до прекрасних в світі.

Містечко Безье – це шматочок Південного каналу, шлюзи Фонзеран, замки Рессак і Святого Базіля, це романські собори і собор Сіна-Назар в старому місті. А римський амфітеатр нагадує нам про те, що історія цього крихітного містечка налічує вже не одне тисячоліття.

Археологічний, дороманский місто в Мальпа; ранньохристиянська церква в Лупіане; римські вілли і замки середньовічних феодалів. Абатства, серед яких саме, мабуть, відоме – Абатство Желлон, що розташувалося недалеко від ще одного дивного села Сен-Жан-де-Фо…

У Еро кожен куточок таїть в собі диво. Це може бути неймовірної краси грот або камаргские перегони, під час яких чоловік мчиться наввипередки з биком. Або карнавал, коріння якого вирушає в неймовірну старовину, або маленькі музеї маленьких міст, повнісінькі скарбами, яким міг би позаздрити будь-який величезний музей будь-який зі світових столиць.

Словом, якщо задатися метою, поглянути весь Еро, то доведеться над цим працювати день і ніч. Треба ж – адже на карті Еро здається таким крихітним! На самій же справі він неосяжний, цей край героїв, ця земля вічності. Тому можна навіть і не намагатися обійняти неосяжне – адже не можна ж з ранку до ночі лише і робити, що бігати по пам‘ятках. Адже інколи треба і зупинитися – сісти за столик вуличного кафе і випити келих дивного вина з Еро. Пити його, поглядаючи по сторонах і час, від часу згадуючи про те, що, можливо, це вино зроблене на виноградниках, земля яких пам‘ятає ще винарів древнього Риму. І тоді вино, і без того прекрасне, раптом знайде зовсім вже особливий, неповторний смак. Той же самий смак, яким в Еро, здається, просочене все – і древні камені, і море, і навіть саме повітря. Якщо у вічності є смак – те він, напевно, має бути саме такий.