Життя данців

Дани, а саме так називають себе жителі данського королівства, претендують на призове місце серед самих законопокірних народів світу і в прихильності букві закону можуть доходити до абсурду. Але це поєднується у них із загостреним почуттям особистої свободи і пошаною до свободи інших. Вони люблять свій парламент, королеву і її таксу, знають, куди і на що витрачаються гроші з державного бюджету, без особливих заперечень платять величезні податки, побоюються власної поліції і по рівню високих технологій на душу населення випереджають весь континент.

Все добре в Данському королівстві

Права людини тут прагнуть дотримувати неухильно, і на багато речей дивляться досить своєрідно. Злочинця, наприклад, тут вважають, перш за все, суб‘єктом хворим, і покарання негласно називають “лікуванням”. Виправні закладів мало, і взагалі в‘язниці порівняно з українськими заслуговують на визначення п‘ятизіркового готелю.

Розвинена система соціальної допомоги плодить нероб. Високооплачувану роботу знайти важко, а некваліфікована, після вирахувань податків, практично не перевищує посібника з безробіття. Та все ж на пиво і закуску дуже навіть хапає, – можливо, тому настільки високий відсоток данських алкоголіків.

У спроможних данців свої проблеми. Традиційно в країні не терплять випинання особистої значущості і високих доходів. Тому багачі серйозно замислюються, як можна витратити гроші “суспільно прийнятною” дорогою. Адже навіть пристрій дітей в платну школу, а таких в країні небагато, сусіди можуть визнати поганим тоном.

Фабрика браків

Статистики підрахували, що щорік в Данії полягає близько 30000 браків, причому тихою гордістю тутешніх демократів вважається перший в Європі дозвіл одностатевих союзів.

У п‘яти кілометрах від германо-датской кордону існує унікальне місце, чия специфічна слава вже переступила кордони всіх континентів. Це місто Тондерн. Він невеликий – якихось 8000 жителів. Але данський закон про брак, що дозволяє оформити союз майже без всяких формальностей, залучає сюди спраглих зі всього світу.

Років сорок тому тут випадково виявився один німецький адвокат, що побажав одружуватися на африканці. Відсутність якогось документа з її батьківщини не дозволила закоханій парі зареєструвати брак в Германії. Меткий юрист з головою пішов у вивчення законодавства сусідів, захопився данським лібералізмом і негайно відправився з нареченою в найближче місто – Тондерн. А потім туди потягнулися гастарбайтери і американські солдати, розквартировані в Германії, хіппі і біженці зі сходу. Кінчилося тим, що місцевий ЗАГС став спеціалізуватися на браках між представниками різних національностей. У архіві Загсу зберігаються документи з 119(!) країн світу, від Афганістану ка Ямайки. Про крайній лібералізм до брачующимся в Тондерне свідчить цікава довідка з таємничої країни Тибет, якої взагалі ніколи не було на політичній карті світу.

Удома на суші і на воді

Солодка мрія кожного данця – затишний будинок. Навіть молоді сім‘ї при першій нагоді прагнуть покинути квартири і обзавестися власним будиночком.

Це дійсно будиночок – звичайна три-чотири кімнати плюс кухня, функціонально і непомітно обставлений і, по можливості, з газоном або палісадником. Такі будови заповнюють 60% передмість і складають основу данських городків, хоча і коштують недешево. Адже навіть ціна квартири в багатоповерховому будинку, гідної звання української малогабаритки, зашкалює, трапляється, за 300 тисяч доларів.

Ще одне пристрасне бажання данця – володіння власним судном, будь це простий човен або швидкохідна яхта з найманим екіпажем. Задоволення теж недешеве: вартість звичайного парусного судна стартує від 30 тисяч доларів.

Багато данців і живуть на судах. Це зручно, дешево і романтично. Подібний будинок передбачає електрику, туалет і ванну, окрему спальню, опалювання, телевізор і інтернет. “Родинний будинок” може додати джакузі, дитячу кімнату, їдальню, каюту для прийомів, прогулочну палубу і навіть майданчик для барбекю.

Футболісти і ролигани

Не буде перебільшенням заява про те, що данці – нація футбольних уболівальників. По вихідних вся сім‘я готова годинами сидіти в екранів телевізорів і азартно стежити за матчами в національних лігах.

Коли в 1992 році Данія виграла кубок Європи, роздавалися голоси з вимогою зробити день фіналу всенародним святом. А під час самої фінальної гри законопокірні громадяни створили просто небачене: пасажири авіарейсу з Норвегії до Копенгагена якимсь дивом умовили пілота пролетіти прямо над стадіоном!

Зараз чи не кожне містечко має добре обладнане ігрове поле. По м‘ячу вже щосили луплять шести, семирічні малята, і число футболістів в країні перевалило за 300000.

Данські уболівальники – слава і гордість її спорту. Говорять, що вони першими додумалися розфарбовувати осіб в кольори національного прапора і своїх команд і раніше інших обзавелися спеціальними головними уборами – подібністю шлемів вікінгів. Правда, сьогодні “рогата” різноколірна армія ця, що навіть неабияк хлебнула пиво, нікого не лякає. Так, були зіткнення між фанатами, були бійки в парках і в стадіонів, були навіть відрізані вуха на екранах данського телебачення. Тепер подібне – з ряду геть. Футбольні уболівальники самі себе гордо називають, на противагу “хуліганам”, “ролиганами” – roligans (від rolig – “тихий”, “спокійний”).

Вільна Хрістіанія

До цього знаменитого містечка в Копенгагені всі відносяться по-різному: одні називають його “головним злом Північної Європи”, інші – островом свободи і тиші, хтось рахує його “бомжатником”, а хтось шукає там екологічну рівновагу.

Це Хрістіанія, або, як про неї говорять, вольне місто, що розташувалося в півгодини ходьби від національного парламенту. У 1971 році місцеві неформали, зламавши забір довкола порожніх армійських казарм короля Хрістіана на острові Амо, зайняли тамошні будівлі під житло. Колишній військовий гарнізон майже не стикався із столицею і став втіленою мрією всіх хіппі Європи про вільне суспільство.

За 30 років існування Хрістіанія побачила немало: знала і відвертих нероб, і художників, що зневірилися, романтиків і соціалістів всіх мастей. Любителі психоделических задоволень приїжджають сюди зі всієї Данії. Жителі вольного міста давно вже обросли деякою власністю, і багато хто непогано заробляє на життя – зарплати тут вище столичних. Колишні казарми переповнені, і з‘явилися сповна пристойні будинки, де поряд з прибічниками вільного кохання мирно уживаються досить міцні сім‘ї, – відсоток розлучень тут нижче, ніж в останній країні. І що дивно – що бажають влаштуватися тут велика кількість: Хрістіанія, несподівано для Копенгагена, стала местомом престижним.

Багатоликий смерреброд

Сучасні данці вважають за краще думати, що харчуються майже так само, як їх далекі предки – варяги. І якщо повірити це твердження, місцева кухня може вважатися одній з що найраніше сформувалися в Європі.

Варягам – розбійникам, бродягам і воїнам – було не до кулінарних вишукувань в їді, тому своя перевага вони раз і назавжди віддали їжі грунтовній, калорійній і ситній.

Але апогей данської кухні – його величність smorrebrod (смерреброд), або просто місцевий бутерброд. Говорять, що можна налічити до чотирьохсот різних видів смерребродов – в усякому разі, більше двохсот з них мають власні назви. Існує навіть професія “бутербродника”, якою виучують цілих два роки.

Смерреброд традиційно ділять на хліб, те, що лежить на хлібі, і те, що лежить на тому, що лежить на хлібі. Загалом, від чотирьох до 15 інгредієнтів. І просто скласти один на одного все, що знайдеться в холодильнику, ні в якому разі не можна: кожна із складових вивірена роками, а то і століттями. Наприклад, поєднання курки, індичок і лосося, або свіжий редис з ананасом. До смерреброду незрідка подаються всілякі салати, і правильне вживання данського бутерброда вимагає ножа і вилки.